ЧЕРКАЩАНИ СТАЛИ ЧАСТІШЕ КУПУВАТИ ЇЖУ В БОРГ

ЧЕРКАЩАНИ СТАЛИ ЧАСТІШЕ КУПУВАТИ ЇЖУ В БОРГ

ЧЕРКАЩАНИ СТАЛИ ЧАСТІШЕ КУПУВАТИ ЇЖУ В БОРГ

Послуга покупки продуктів харчування у борг доступна людям здебільшого у невеликих райцентрах та селах. Найбільше клієнтів без грошей магазини мають наприкінці місяця. Про це повідомляють “Вечірні Черкаси”.

Звенигородчанка Марія Совгиря говорить, що “на список” купує їжу кожного місяця вже протягом кількох останніх років.

“У борг беру в сусідньому з будинком невеликому магазині, ­розповідає жінка. ­Мене там добре знають, бо лише в них, в основному й скуповуюсь. Вже роки три так. Разом із чоловіком заробляємо до 6 тисяч гривень на місяць. Маємо двох дітей. До зарплати не вдається дотягнути. Якби були самі, то і на “мівіні” б посиділи. Діти ж хочуть то каші гречаної з молоком, то ще чогось. Їм не поясниш, що немає грошей. Та й це не продукти розкоші, що можна було б без них обійтися. Тому, коли закінчуються фінанси, доводиться скуповуватися у борг. Нічого соромного в цьому не бачу. Так багато зараз хто живе”.

Щоразу Марія бере на 150-200 гривень. На початку місяця заборгованість повертає.

Жінка говорить, що розраховуюсь завжди вчасно, щоб потім не було проблем. 500 гривень – найбільша сума, яку боргувала пані Марія.

“Купую в таких випадках мінімум харчів: недорогу ковбасу, хліба або кілограма ­два якоїсь крупи. Дітям ще беру молоко. Я не одна така. Багато моїх сусідів і знайомих часто живуть у борг” ­говорить жінка.

Тальнівчанка Яна Олійник відчула скруту після народження дитини.

“Рік тому в нас народився син. До цього не було матеріальних проблем, ­ запевняє Яна. ­ Зараз значна частина грошей йде на дитину. Харчі у борг беремо не дуже часто. Раз-два в місяць. Іноді й без цього обходимося, коли трохи на чомусь зекономимо чи чоловік більше заробить. А коли є така проблема, то купую продукти так, аби потім не йти в магазин кілька разів. Виходить на гривень 300-400. Наш місячний бюджет ­трохи більше 8-ми тисяч гривень. Ніби й чимало, та все одно не вистачає. Треба буде переглянути витрати”.

Продавці відзначають збільшення чисельності покупців, які просять почекати з оплатою покупок.

Як на мене, зараз,порівняно з минулими роками, люди частіше беруть у борг ­ вважає продавчиня одного із магазинів Ватутіного Наталія Степанівна. ­ Даємо лише добре знайомим людям. Щодня по 5-7 чоловік пишу у список. Ще не було такого, щоб не повертали нам кошти. Розуміють, що наступного разу ніхто без грошей нічого не продасть. У нашому місті ледь не кожен магазин так працює. В інших магазинах були випадки, що не повертали значні борги. Якось один пенсіонер був винен 600 гривень і не розрахувався, бо помер. Інший, коли йому згадали, що вже пора розплатитися, сказав, що нічого нікому не винен і записи у зошиті не доказ”.

Власниця продуктового магазину в Звенигородці Ольга Ткаченко в борг принципово не дає деякі товари.

“Якщо людина просить почекати з грошима, то не дам алкоголь і цигарки, ­ каже Ольга. ­ Я розумію, коли немає грошей, а їсти щось потрібно. А без випивки й курива можна потерпіти. Можу записати навіть того, хто не часто буває в моєму магазині, але я маю знати, де він живе. Тоді зможу приїхати і забрати те, що винен. Такі випадки вже були. Є покупці, які набирають на 100 гривень, а є й такі, що на 1000 в місяць. В останньому випадку ­ це перевірені часом клієнти”.

У селах купівля в борг – більш поширене явище. Ледь не кожен третій просить почекати з розрахунком.

“У нас майже все село у місцевому магазині бере “на хрестик”. Найбільше це стосується пенсіонерів, ­ розповідає жителька села Гордашівка на Тальнівщині Світлана Іванівна. ­Набрали, а потім із пенсії все й одразу повертають. Тиждень пройде ­ знову йдуть писатися. І так по колу. Якби не це, багатьом було б скрутно тягнути до наступної получки. Я теж не виключення. Як буваю на тальнівському базарі, час від часу беру в знайомого продавця шматок сала чи м’яса. Він знає, що через кілька днів обов’язково поверну гроші”.

У Сагунівці Черкаського району магазинів більше, ніж у більшості сіл на Черкащині. Проте “на список” дають лише кілька.

“Багато сагунян скуповуються у місцевому супермаркеті. Там, звісно, у борг не візьмеш. Іноді теж маю потребу в “кредиті”, ­ сміється один з місцевих жителів Василь Сагун. ­ Ходжу завжди в один і той же магазин. Асортимент продуктів, може, не такий великий, як у маркеті, проте там своїх завжди виручать. Місцеві нерідко пишуться у борг. Можна брати не один раз, якщо продавець упевнений у поверненні грошей. Навіть дітям іноді так продають. В разі скрути беру те, що й завжди. Ніхто ні у чому не обмежує. Просять лише не затягувати із грошима”.

Кожен магазин, де готові чекати із розрахунком за харчі, має товсті зошити на 60-96 аркушів зі списком боржників. Їх замінюють у середньому раз на 7-8 місяців.